не тільки національний режим охорони (тобто повністю зрівнює у правах
  іноземних авторів з авторами-громадянами), але й надає їм усі "права,
  спеціально передбачені цією конвенцією "(тобто будь-яке право автора,
  яке згадується в Бернської конвенції).
   Причина такого різночитання в тому, що Всесвітня конвенція майже не містить
  матеріально-правових норм, а Бернська, навпаки, детально регулює майнові
  та особисті права авторів, в цілому встановлюючи значно більш високий рівень
  охорони, ніж Всесвітня конвенція. Таким чином, відповідно до Бернської
  конвенцією автор-іноземець може користуватися навіть більш високим рівнем
  захисту власних прав, ніж автор - громадянин країни-учасниці. Така ситуація
  виникає за умови, що національним законодавством не передбачено
  будь-яке з прав, згаданих у Конвенції * (3).
   Що ж до винятків з цього принципу, то, як слушно зауважує
  М. М. Богуславський, "положення про порівняння термінів (охорони авторських прав)
  являє собою вилучення із загального принципу національного режиму "* (4). Дане
  положення зафіксоване в п.4 ст.4 Всесвітньої конвенції та п.8 ст.7 Бернської
  конвенції і полягає в тому, що, хоча термін охорони авторських прав також
  визначається національним законодавством, але якщо законодавством спеціально
  не передбачено інше, цей термін не може бути більш тривалим, ніж
  строк, встановлений у країні походження твору. Наприклад,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-18 * збірник літератури №26 * >>>далее>>>