бування в живих він
  мав засвідчити, то особистість його вважалася встановленою. "Особисто"
  ж невідомого нотаріусу особи повинна була бути засвідчена двома відомими
  йому особами, яким Ви довіряєте, в тому числі родичами або "служителями"
  невідомого нотаріусу особи. "Причому кожне зловживання, що може вкрасти
  від нестачі пересторог в розпорядженнях свідчать осіб, залишається
  на безпосередній їх відповідальності ".
   При неможливості упевнитися в особисто через свідків, яких
  б знав сам нотаріус, він міг вимагати надання свідоцтва поліції
  або начальства, паспорта, атестата про службу і будь-якого іншого документа, за
  якому можна було встановити особу особи, чиє перебування в живих повинно
  було бути засвідчено. Для юридичного оформлення факту знаходження
  особи в живих нотаріус видавав так зване засвідчення, в якому
  вказувалося "час, в якому нотаріус переконався в знаходженні особи в живих,
  і спосіб, спожитий їм для посвідчення в його особисто "(ст.140 Положення
  про нотаріальної частини).
   Після революції посвідчення факту знаходження громадянина в живих довгий
  час було відсутнє в законодавстві і в нотаріальній практиці. Положення
  про державний нотаріат, затверджене постановою ВЦВК РНК у розділі
  "Посвідчення безперечних обставин", містила тільки два нотаріальних
  дії: засвідчення часу пред'явлення документів і посвідчення
  знаходження особи в певному

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-11 * збірник літератури №26 * >>>далее>>>