решті, заява
  Ж., він виніс рішення на її користь, стягнувши з відповідача 10 тис. крб. за вимушений
  прогул, 3 тис. руб. як компенсацію моральної шкоди (без будь-яких
  мотивування рішення в цій частині), 500 руб. за послуги адвоката, а також 500
  руб. держмита.
   Обласний суд у лютому 1998 р. розглянув касаційну скаргу МП "Жіліщнік"
  і рішення суду першої інстанції скасував, повернувши його для нового розгляду
  до того ж суду. На думку суддів обласної колегії, суддя Г. необгрунтовано визнала
  незаконність накладення на позивачки дисциплінарних стягнень. Але найцікавіше
  в іншому. У рішенні обласного суду зазначено: "оскільки суддею не був витриманий
  десятиденний термін для розгляду трудових спорів, основна частина стягнутої
  з відповідача суми припадає саме на той час вимушеного прогулу, коли
  справа перебувала в провадженні в Жовтневому суді ".
   Такий підхід касаційної інстанції навряд чи можна визнати правомірним
  і відповідним вимогам Конвенції (зокрема, її п.1 ст.6). Захист
  прав і законних інтересів громадян не повинна залежати від суб'єктивного підходу
  судді, який порушив своїми діями процесуальні норми.
   У квітні 1998 р. той же обласний суд розглядав інша справа - за касаційною
  скаргою генерального директора АТ "Владресурси" і знову виніс окрему ухвалу
  за фактом грубого порушення суддею Г. процесуальних строків. Справу було призначено
  до слухання майже через півроку

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-24 * збірник літератури №26 * >>>далее>>>