якому кваліфікував ситуацію, в якій опинився позивач, як
  порушення права на справедливий судовий розгляд. Проблема полягала
  в тому, що місцевий суд відмовив у праві на дачу показань свідків представнику
  однієї зі сторін (виконавчому директору компанії), у той час як представнику
  іншого боку (менеджеру банку) таке право було дано.
   Питання, яке належало вирішити Європейського суду, полягав у тому,
  щоб визначити, чи суперечив принципу рівності прав сторін відмову національного
  суду дозволити згаданому виконавчому директору дати свідчення, і привело
  Чи це порушення права на справедливий судовий розгляд (п.1 ст.6
  Конвенції). Європейський суд роз'яснив, що в його завдання не входить розгляд
  законодавства Нідерландів про порядок витребування і подання доказів
  в цивільному процесі in abstracto, йому необхідно визначити, чи було розгляд
  у своїй сукупності, включаючи питання про те, яким чином докази були
  представлені, справедливим у розумінні п.1 ст.6 Конвенції.
   Було зазначено, "що держави, поза сумнівом, мають широкі межі розсуду
  у визначенні вимог до "справедливого судового розгляду" у цивільному
  процесі в порівнянні з кримінальним. Проте поняття справедливого розгляду,
  що виникло в практиці Європейського суду, "включає вимогу" процесуального
  рівності сторін "в сенсі справедливого рівноваги між сторонами щодо
  як цивільних, так і кримінальних справ ". У випадку суперечки,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-24 * збірник літератури №26 * >>>далее>>>