ести та Генеральний прокурор - до дев'яти
  місяців. Юридично не було ніяких перешкод для того, щоб прокурор,
  який заарештував особа або санкціонував постанову слідчого, діяв
  у відношенні заарештованого і як слідчий орган. На практиці таке траплялося
  часто. Законодавство вимагало, щоб заарештований мав можливість звернутися
  з оскарженням арешту до суду, який протягом трьох днів з дати подання скарги
  повинен винести рішення про законність арешту. Однак на ділі болгарські суди
  розглядали справу без участі арештованого - у дорадчій кімнаті, в
  закритому засіданні. При відмові у звільненні заарештованого про це не повідомляли.
  Більше того, він мав право тільки один раз оскаржити до суду арешт. Повторно
  можна було оскаржити тільки новий арешт. У всіх інших випадках (після
  відмови суду) заарештований міг оскаржити арешт, тільки звертаючись до слідчих
  органи (прокуратури).
   Європейський суд у своєму рішенні, з огляду на все сказане, вказав на кількаразове
  порушення владою Болгарії Конвенції: її ст.3 (жорстоке поводження), ст.13
  (відсутність ефективних засобів захисту), п.3 ст.5 (не був доставлений до судді),
  п.4 ст.5 (лише один раз мав право оскаржити рішення до суду). Батьків Ассенова
  кілька разів допитували в поліції, після чого вони відмовилися під присягою
  від факту подачі скарги в Страсбург. Європейський суд визнав це порушенням
  ст.25 Конвенції (право на індивідуальну скаргу

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-24 * збірник літератури №26 * >>>далее>>>