білізувавши весь
  свій індивідуальний потенціал, що в нормальних умов стимулює трудову
  активність человека.Наша ж йде від общинного свідомості заздрісна
  неприязнь до висуваються побратиму спрямована на те, щоб затягнути
  "висунулися" назад у зрівнює всіх болото.Парадоксально, але его.носітелі швидше готові примиритися з "захватні правом" Солов'я-розбійника або
  випадковою удачею ледачого Ємелю, ніж із зароблених у поті чола благополуччям
  працьовитого Ганса.
  Ця установка має безліч проявленій.Назовем два основних:
  зрівняльність під маскою "соціальної справедливості" ((насправді аж ніяк не
  справедливої) і примусова псевдоколлектівность, що експлуатує стадний
  принцип "все, як один" і орієнтована на ситуації, в яких людина,
  незалежно від його волі і бажання, втягується в якесь спільне дійство, де його
  особиста думка практично нічого не решает.Індівідуальность приноситься в
  жертву вульгарно зрозумілої ідеї єдності, "соборності". Соціальна ціна цієї
  жертви - відторгнення (а в сталінські часи-знищення) тих, хто виділяється
  з "зграї", в першу чергу людей неконформних.Результатом подібного
  що тривав у декількох поколіннях "протиприродного відбору" став той
  дефіцит талановитих в практичній сфері людей, що відчула в ході
  реформ наша казково багата на таланти країна.
  Через це багато хто дивиться на наше майбутнє досить пессімістіческі.Я
  теж, аналізуючи російсько-радянську історію, знаходив у ній не

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-29 * збірник літератури №26 * >>>далее>>>