положних
  принципів свободи віросповідання, або свободи совісті, поряд з одночасним
  визнанням одного з релігій як державну. У вітчизняної юридичної
  літературі радянського періоду таке проголошення свободи совісті іменувалося
  не інакше, як демагогічним, декларативним, непослідовним, лукавих,
  суперечливим. Така свобода совісті надбанням держави не вважалася.
  Але і в інших випадках думку вітчизняних вчених зводилося до того, що в
  більшості закордонних конституцій мова йде, по суті, не про свободу совісті,
  а максимум про релігійну свободу чи свободу відправлення релігійних культів.
  Тобто: або законодавчо закріплюється лише свобода вибору релігії або
  свобода відправлення релігійних культів, або під виглядом констітуіруемой свободи
  совісті реально мається на увазі знову ж таки свобода віросповідання. І особливе
  увага зверталася на те, що в жодній з конституцій буржуазних держав
  того часу, що б вона не проголошувала - свободу совісті або свободу віросповідання,
  - Не міститься положень, службовців правовими гарантіями можливості не сповідувати
  ніяку релігію, бути атеїстом, висловлювати атеїстичні погляди. Критика
  буржуазного розуміння свободи совісті та невідповідності його марксистсько-ленінської
  науці проходить червоною ниткою з багатьох робіт вітчизняних авторів радянського
  періоду, присвяченим свободу совісті. Чи могло в СРСР, де частиною державної
  ідеології був войовничий атеїзм,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-18 * збірник літератури №26 * >>>далее>>>