важав справою совісті кожної людини.
  Багато вніс у розвиток поняття свободи совісті та М. Падуанський, який вважав,
  що духовна та світська влада повинні бути розділені при пануючому положенні
  останньої; що примусу у справах віри бути не може, бо віра - це справа
  совісті кожної людини; що держава повинна подбати про встановлення
  і забезпеченні повної віротерпимості.
   Цікава позиція французьких матеріалістів-атеїстів, які були, по
  суті, першими, хто заговорив про включення права на атеїстичні переконання
  в поняття свободи совісті. Так, П. Бейль, що почав з критики католицизму,
  прийшов до засудження будь-якого релігійного фанатизму, вимагав свободи совісті
  також і для атеїстів, вірячи в існування високоморального суспільства, що складається
  з атеїстів. П. Гольбах стверджував, що справжня свобода совісті повинна включати
  право атеїстів реалізувати свої переконання, вести просвітницьку роботу.
  Д. Дідро, не просто матеріаліст, а й, за оцінками сучасників, войовничий
  атеїст і затятий супротивник релігійної моралі, одним з перших висунув пропозицію
  про відділення школи від церкви, про огорожі свідомості людей, особливо молодого
  покоління, від релігійного впливу.
   В цілому, однак, філософи того часу, чиї погляди грунтувалися на визнанні
  і відстоюванні принципів свободи совісті, розуміли під нею виключно релігійну
  свободу, свободу віросповідання. Гегель, наприклад, проголошував

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-18 * збірник літератури №26 * >>>далее>>>