стування "(автомобілем), при цьому погоджуючись з тим,
  що до доручення на право керування автомобілем застосовуються всі норми ЦК,
  пов'язані з дорученням. Проти такої кваліфікації не можна було б заперечити,
  бо ГК відомі принципи свободи як договорів, так і односторонніх угод,
  якщо б не її внутрішня суперечливість і не протиріччя її потребам
  реальному житті. А.Г. Барсегян вважає, що видача такої довіреності має
  метою оформлення відносин з надання автомобіля в платне або безкоштовне
  користування, але це не відповідає дійсності! На практиці видача
  довіреностей тільки на право керування майже не зустрічається, як правило,
  одночасно надаються правомочності розпорядження автомобілем. Та й неможливо
  замінити довіреністю документ про правовідносини з оренди транспортного
  кошти в порядку розд. 2 3 гл. 34 ГК хоча б тому, наприклад, що довіреність
  можна відкликати у будь-який час (п. 2 ст. 188 ЦК), а одностороння зміна
  орендодавцем правовідносин з оренди транспортного засобу не допускається.
  Не можна оформити дорученням і правовідносини з договору позики хоча б тому,
  що для розірвання останнього з ініціативи ссудодателя є строго певні
  підстави (ст. 698 і 699 ЦК), у той час як доручення на право керування
  може бути відкликана довірителем-Ссудодатель повсякчас.
   Довіреність на право керування цінна лише у відносинах між "липовим"
  повіреним і третіми особами (наприклад, інспекторами ДАІ).

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-51 * збірник літератури №26 * >>>далее>>>