у процесі такої діяльності, досліджує вплив цієї правової надбудови на економічний базис1.
   Наука фінансового права застосовує такі методи, як спеціально-юридичний (формально-догматичний), порівняльно-правового дослідження, метод звернення до інших наук, метод статистичної обробки фактичного матеріалу та ряд інших. При здійсненні досліджень фінансово-правових явищ необхідно розуміти значення таких провідних принципів — принципу об'єктивності та історизму. Це дає змогу не створювати однобічні наукові теорії та концепції, що не відображатимуть об'єктивної реальності.
   Серед видатних учених XIX ст., що зробили помітний внесок у становлення й розвиток науки фінансового права, можна назвати
  
  
   1 Щербанюк О. В. Співвідношення науки фінансового права та фінансового права // Науковий вісник Чернівецького державного університету. — Вип. 100, Правознавство. — Чернівці: Рута, 2000. — С. 66.
  
  
   М. М. Сперанського (праця «План фінансів», підготовлена у 1810 p.), М. І. Тургенєва («Досвід теорії податків», 1818), М. Ф. Орлова («Про державний кредит», 1832), І. Я. Горлова («Теорія фінансів», 1841). Саме вони заклали підвалини фінансової науки. У другій половині XIX — на початку XX ст. дослідженнями у сфері фінансів видатні вчені В. Лебедєв, І. Тарасов, С. Іловайський, Д. Львов, І. Янжул вивели фінансове право на нову площину і сприяли його виділенню в окрему правову галузь. У цей же час з'явилися перші підручники з фінансового права (з деякими з них можна ознайомитися і зараз завдяки сучасним перевиданням).
   У XX ст. найбільшого розвитку набуло бюджетне право, норми якого були максимально висвітлені в чинному законодавстві СРСР, у першу чергу в Конституціях, що приймалися. У контексті цього правового інституту, що входить до фінансового права, слід назвати вчених А. М. Гурвича («Бюджетне право за законодавством РСФСР»,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-648 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>