. М. Корельского й В. Д. Перевалова. — С. 326.
   4 Алексеев С. С. Теория права. — Харьков: БЕК, 1994. — С. 105.
  
  
   ним інтересам, у той час як приватне право дає можливість людині прагнути досягнення своїх індивідуальних цілей і спрямоване лише на встановлення таких обмежень індивідуальних дій, внаслідок яких ці дії сприяли б загальним інтересам. Л. І. Петражицький у праці, присвяченій питанням теорії права та держави, зазначав, що вищий поділ юридичних наук повинен виходити не з поділу права на приватне та публічне і взагалі не з поділу права на види та різновиди, а з поділу наукових тез, що встановлюються різними науками, які стосуються права, відносно предметів їх вивчення за природою таких тез (відповідних суджень)1. Хоч слід зауважити, що питання поділу галузей права на публічну та приватну досліджували не лише представники юриспруденції. Ф. А. Хаєк, член Британської академії та лауреат Нобелівської премії з економіки 1974 p., академік і професор провідних наукових закладів, у своїх працях з політичної філософії зазначав, що відмінність між універсальними правилами гідної поведінки та правилами організації державного управління тісно пов'язана з відмінністю між приватним і публічним правом.
   Фінансове право — публічна галузь права. Саме сфера фінансів потребує проведення складного, однак дуже важливого розмежування між необхідними державними витратами й визначенням способу належного розподілу податкового тягаря між різними суб'єктами. Закони, що застосовуються у фінансах, відображають державну політику і можуть дещо різнитися від суто «юридичних» законів. Основний акт у сфері фінансів — закон про державний бюджет. Це не викладення правил гідної поведінки, а план дій певної організації (держави), яка надає повноваження конкретним учасникам фінансових відносин на мобілізацію, розподіл або використання

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-648 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>