. Однак негативні чинники її функціонування, зокрема сприяння нарощуванню інфляційних процесів у державі, відсутність у фінансових органів оперативного маневрування бюджетними асигнуваннями та забезпечення всебічного контролю за їх використанням, відсутність у Міністерства фінансів необхідної інформації для оперативного втручання у процес виконання бюджету, створили підстави для переходу на казначейську систему виконання бюджету. З 1997 р. в Україні поступово почався процес переходу на казначейську систему, спочатку пілотними проектами з подальшим підвищенням ролі казначейства у виконанні бюджетів як державного, так і місцевих. Чинне законодавство закріпило казначейську систему обслуговування бюджетної системи України, що передбачає концентрацію обох потоків коштів (доходів та витрат) на єдиному казначейському рахунку.
   Ряд фахівців1 розглядають казначейство за його функціями у двох аспектах:
   • як касира держави, що приймає кошти і оплачує витрати;
   • як державного бухгалтера, головними завданнями якого є: запобігання касовим розривам між надходженнями і видатками бюджетних коштів; розподіл ліквідних засобів між державними установами з метою покриття поточних витрат; регулювання податкових пільг і виплат, врахованих (закладених) у бюджеті; фінансування політики економічної та соціальної підтримки виробників і населення; забезпечення повернення суми зовнішнього державного боргу та процентів по ньому; погашення внутрішніх позик.
   Однак, якщо Державний бюджет вже не перший рік обслуговується через установи Держказначейства, органи місцевої влади та розпорядники бюджетних коштів, що обслуговуються через місцеві бюджети, досі не перейшли до кінця на казначейську систему. Зокрема, з 1 квітня 2003 р. Державне казначейство обслуговуватиме бюджетні видатки м. Києва, АР Крим, Волинської, Донецької, Житомирської

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-648 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>