ьки від цього багато в чому залежать можливості захисту прав сторін, а також розподіл ризику випадкової загибелі предмета договору. Воно має вирішуватися на підставі положень статті 128 ЦК України, відповідно до якої право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. На практиці досить часто момент виникнення у покупця права власності на придбану річ збігається з моментом передачі йому продавцем майна, оскільки сторони не завжди його визначають безпосередньо в договорі. Сторони вправі довільно визначати момент виникнення у покупця права власності (якщо інше прямо не передбачено законом), приурочивши його до тих чи інших
  
   63
  
   обставин, подій тощо. Однак за угодами, які потребують обов'язкового нотаріального або іншого оформлення під страхом недійсності, право власності у покупця у будь-якому разі не може виникнути раніше спеціального оформлення. Тобто таке право може виникнути в момент нотаріального посвідчення чи іншого обов'язкового оформлення або в інший обумовлений сторонами момент.
   До недавнього часу в законодавстві України були відсутні норми, які б законодавче безпосередньо визначали певний момент виникнення права власності у покупця. Тому новелою стало правило статті 24 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», відповідно до якої до покупця, який придбав на аукціоні, конкурсі об'єкт приватизації, переходить право володіння, користування і розпорядження цим об'єктом (тобто право власності) з моменту удару молотка ліцітатора або підписання протоколу засідання конкурсної комісії про визначення остаточного переможця; при викупі підприємства — з дати прийняття органом приватизації рішення про викуп. На наш погляд, такий підхід законодавця до визначення моменту виникнення

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-702 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>