тановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1993 р. «Про обмеження торговельних і постачальницько-збутових надбавок (націнок)» для всіх суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності, що займаються торговельною і постачальницько-збутовою діяльністю, встановлено граничний рівень надбавки (націнки) реалізації товару (продукції) кінцевому споживачеві незалежно від кількості його перепродажу в розмірі 50 відсотків ціни вітчизняного виготовлювача. Відповідно до Указу Президента України від 3 листопада 1993 р. «Про заходи щодо стримування темпів зростання цін» цей граничний рівень надбавки (націнки) підвищено на 55 відсотків, а її розмір у межах граничного рівня надано право визначити кожному продавцю з урахуванням п'ятивідсоткового граничного нормативу рентабельності до товарообороту. Цим самим Указом підприємствам і організаціям усіх форм власності дозволялося змінювати оптові ціни (тарифи) на продукцію (товари, послуги), як правило, тільки у разі зростання витрат на виробництво, яке не залежить від їхньої господарської діяльності.
   Політика ціноутворення періоду 1991—1993 рр. була спрямована на поступовий перехід від тотального державного регулювання цін до максимально вільного ціноутворення. У цей період вводилися граничні (фіксовані) ціни, обмеження рівня рентабельності, розміру торговельних і постачальницько-збутових надбавок та обов'язкове декларування цін. Однак перелічені та інші заходи щодо становлення системи ціноутворення не відзначалися послідовністю і стабільністю, зберігали практику державних дотацій на широкий перелік товарів і послуг, а відтак не сприяли подоланню кризових явищ у країні.
   21 жовтня 1994 р. Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Про ціноутворення в умовах реформування економіки», яка фактично ознаменувала зародження нового етапу державної

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-702 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>