ержавний суверенітет України та Законом «Про економічну самостійність України» 3 грудня 1990 р. був прийнятий Закон України «Про ціни і ціноутворення», який фактично започаткував основи самостійної української цінової політики. За цим Законом у народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи, створюються необхідні економічні гарантії для виробників; ціни внутрішнього ринку мають бути орієнтовані на рівень світового ринку. Однак втілення цих правильних у принципі положень проходило із значними труднощами навіть після проголошення Україною незалежності. Невпинно розвивалися інфляційні процеси в народному господарстві, неконтрольовано зростали ціни, падала платоспроможність населення. З метою подолання цих та інших кризових явищ 23 грудня 1992 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову «Про регулювання цін» (із змінами від 3 червня 1993 р.). Одночасно цією самою постановою було затверджено Тимчасове положення про державне регулювання цін і тарифів. Відповідно до згаданої постанови встановлювалися граничні розміри підвищення цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг, що мають важливе соціальне значення (наприклад, енергоносії,
  
   58
  
   царські засоби і вироби медичного призначення), визначалися повноваження органів державної виконавчої влади щодо встановлення цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг. У додатках №1 і №2 до вищезгаданого Тимчасового положення визначено відповідно перелік продукції, товарів і послуг, на які може запроваджуватися державне регулювання цін і тарифів, і перелік продукції, товарів і послуг, за якими підприємства-виготовлювачі здійснюють декларування зміни цін і тарифів.
   Істотний вплив на формування розміру цін мало введення спеціальних торговельних надбавок (націнок). Так,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-702 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>