споживання, впроваджувалася торгівля товарами підвищеного попиту за комерційними цінами, кооперативи отримали право реалізовувати продукцію за домовленістю із споживачами або самостійно, за окремими винятками. Більш радикальні заходи щодо реформування ціноутворення передбачалися в постановах Ради Міністрів СРСР від 12 листопада 1990 р. «Про перехід до застосування договірних роздрібних цін на окремі види товарів народного споживання» і від 25 жовтня 1990 р.
  
   57
  
   «Про перехід на нову систему оптових цін і тарифів», у Постанові Кабінету Міністрів СРСР від 19 березня 1991 р. «Про реформу роздрібних цін і соціальний захист населення», в постановах Ради Міністрів УРСР від 28 березня 1991 р. «Про нові роздрібні ціни на товари народного споживання і тарифи на послуги, що надаються населенню» і «Про соціальний захист населення у зв'язку з реформою роздрібних цін». Нормативними актами передбачалися кілька категорій товарів народного споживання для регулювання цін, а саме: товари, щодо яких не підвищуються діючі державні роздрібні ціни; товари, щодо яких встановлюються нові (підвищені) державні фіксовані роздрібні ціни; товари, щодо яких діють договірні (вільні) роздрібні ціни; товари, що реалізуються населенню за регульованими роздрібними цінами, які мали визначатися введенням граничних рівнів чи розмірів у порядку, встановленому органами ціноутворення. Перелічені та інші заходи щодо реформування ціноутворення не призвели та й не могли призвести до стабілізації товарообігу, стабілізації споживчого ринку, оскільки з економіко-правової точки зору вони далеко не повною мірою відповідали законам суспільних ринкових відносин, міцно зберігаючи принципи соціалістичного ціноутворення. При цьому подібне «реформування» зводилося переважно до чергового адміністративного підвищення цін.
   Згідно з Декларацією про

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-702 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>