го повністю виключалися земля, її надра, води, ліси, оскільки вони становили виключну власність держави і надавалися лише в користування. Заборонялася купівля-продаж основних засобів виробництва (будинків, споруд тощо) соціалістичних державних підприємств; встановлювався спеціальний порядок переходу їх від одних підприємств до інших. Громадяни, як правило, не могли набувати за договором купівлі-продажу засоби виробництва. У зв'язку з проголошеним Україною курсом на здійснення економічних перетворень ринкової орієнтації ситуація змінилася. Законом України «Про власність» передбачені рівні умови для розвитку усіх форм власності (приватної, колективної, державної) та їх захисту. Відтепер предметом договору купівлі-продажу може бути будь-яке майно, визнане законом об'єктом права власності і не вилучене з товарообігу.
   30 січня 1992 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про форми власності на землю», яким впроваджено поряд з державною колективну і приватну форми власності на землю. У Земельному кодексі України прямо передбачена можливість виникнення у громадян права власності за договорами купівлі-продажу, дарування та обміну (ст.б). Однак введення до Земельного кодексу норм про право колективної та приватної власності на землю поки що не призвело до появи нових власників землі і створення реального ринку землі, а самі норми набули переважно декларативного характеру. Не дали також відчутних результатів заходи щодо реформування земельних відносин, передбачені в Декреті Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про приватизацію земельних ділянок».
   Певне пожвавлення у реформування земельних відносин внесли Укази Президента України від 10 листопада 1994 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» та від 8 серпня 1995 року

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-702 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>