дичним актом двох чи більше осіб, погодження ними умов договору проходить принаймні дві стадії: 1) пропозиція однієї сторони укласти договір, або оферта, 2) прийняття пропозиції другою стороною, або акцепт. Відповідно сторона, яка зробила пропозицію, називається оферентом, а сторона, яка прийняла її, — акцептантом.
   Загальний порядок укладення цивільно-правових договорів визначено в статтях 153—159 ЦК України. Порядок укладення господарських договорів між юридичними особами і врегулювання між ними перед договірних спорів відображено в статті 10 Арбітражного процесуального кодексу. Існують певні особливості укладення біржових угод (договорів), проведення торгів на аукціонах, у порядку конкурсу тощо.
   Для того щоб вступити в договірні відносини, один з учасників повинен бути ініціатором, тобто виступити з пропозицією укласти договір (офертою). Проте чи кожна ініціатива (пропозиція) може вважатися офертою і породжувати певні юридичні наслідки для особи, що її виявила? Чинний Цивільний кодекс України не містить ознак оферти, хоч вони можуть бути виведені із загальних положень цивільного законодавства шляхом доктринального тлумачення.
   Офертою визнається пропозиція укласти договір, яка адресована одній чи кільком особам, містить вказівку на істотні умови договору і виражає намір особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зв'язаною договором у разі її прийняття. Отже, оферта характеризується такими рисами. По-перше, вона адресується конкретно одній чи кільком особам. Якщо пропозиція розрахована на невизначене коло осіб (наприклад, у рекламах), то вона розглядається як запрошення до оферти, якщо інше прямо не зазначено в цій пропозиції. По-друге, оферта повинна містити вказівку на істотні умови майбутнього договору, тобто ті, що визнані такими за законом або необхідні для договорів даного
  
   40
  
   виду

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-702 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>