наймачем та його дружиною), але продовжують проживати в одному з ним жилому приміщенні, мають такі самі права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
   Серед багатьох прав наймача одним з найважливіших є право на вселення в найняте ним жиле приміщення інших осіб. Згідно із статтею 65 Житлового кодексу наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою усіх членів сім'ї, що проживають разом з ним, вселити в найняте ним приміщення свою дружину, дітей, батьків та інших осіб. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
   Тривалий час в адміністративній, судовій практиці та юридичній літературі дискутувалося питання, що слід розуміти під дотри-
  
   144
  
   манням встановленого порядку внесення. Нині це питання одержало таке роз'яснення у пункті 9 Постанови Пленуму Верховного суду України №2 від 12 квітня 1985 р. про деякі питання, що виникають у практиці застосування судами Житлового кодексу. Під вселенням в установленому порядку слід розуміти, зокрема, вселення в жиле приміщення з дотриманням правил про прописку, але у тих випадках, коли в прописці було необгрунтовано відмовлено, суд може визнати право на жиле приміщення за особою, що вселилася.
   Проте в житті трапляються непоодинокі випадки, коли особа (наприклад, у зв'язку з реєстрацією шлюбу чи перебуванням у фактично шлюбних відносинах) переселяється до наймача і без прописки тривалий час проживає разом з ним, внаслідок чого вона може бути визнана такою, що втратила право на жилу площу, яку займала раніше. За пропискою цієї особи наймач не звертався, але в разі виникнення спору з приводу користування житлом треба зважати не лише на наявність прописки (яка є адміністративним актом і далеко не завжди свідчить про право особи на житло), а й на підстави, на основі яких особа вселилась у найняте наймачем жиле

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-702 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>