міна була основною правовою формою забезпечення потреб громадян і товарообігу. Найістотнішою ознакою для розмежування цих двох договорів є те, що в договорі купівлі-продажу за продаване майно продавцю сплачується відповідна його вартість лише в грошовому вираженні. За договором міни у разі нерівноцінності обмінюваного майна сторона, яка отримує річ більшої вартості, може компенсувати іншій стороні різницю відповідною сумою. За таких умов, однак, договір міни не перетворюється на договір купівлі-продажу.
   Відповідно до статті 242 ЦК України правове регулювання договору міни повинно здійснюватися за правилами про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає із змісту відносин сторін. Таким чином вирішуються питання про форму та умови договору міни, про права, обов'язки і відповідальність сторін за недоліки обмінюваного майна тощо. Правила купівлі-продажу, не притаманні договору міни, або які суперечать його змісту, наприклад, правила про сплату за куплену річ грошової суми, до договору міни не застосовуються. Не є договором міни угоди про обмін громадянами жилих приміщень, які вони займають як наймачі, відносини з обміну промислових товарів, придбаних громадянами в роздрібній торговельній мережі, якщо вони з якихось причин не влаштовують покупця або є неякісними.
   До недавнього часу договір міни широко не застосовувався. Більше того, сфера його застосування постійно звужувалася. Так, за чинним раніше законодавством, договір міни, в якому однією або обома сторонами виступали державні організації, міг бути ук-
  
   86
  
   ладений лише у випадках, передбачених законодавством. Між колгоспами та іншими кооперативними, а також громадськими організаціями договори міни мали укладатися в межах спеціальної правоздатності їх і якщо це не суперечило закону. Громадяни укладали договори міни переважно побутового

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-702 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>