, і раніше чинне законодавство прямо не заперечувало можливості відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю або майну покупця використанням товару неналежної якості. Така шкода могла розглядатися як різновид збитків. Однак відсутність безпосереднього правового регулювання таких відносин позбавляла, як правило, потерпілих покупців надійного правового захисту. Суди приймали до розгляду переважно позови громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їхньому майну внаслідок самозапалювання телевізорів, якщо таке наставало в період гарантійного строку. Інакше вирішено це питання в Законі «Про захист прав споживачів», відповідно до статті 10 якого шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну споживача, підлягає відшкодуванню, якщо вона настала протягом установленого терміну служби (терміну придатності), а якщо такий не встановлено — протягом 10 років з часу виготовлення товару. Відзначаючи в цілому позитивне значення наведеної норми для захисту прав громадян, не можна обійти увагою той факт, що у викладеній редакції вона дає змогу виготовлювачам продукції встановлювати якомога нижчий строк експлуатації її з метою скорочення строку можливої відповідальності перед споживачами.
   Окремо в Законі «Про захист прав споживачів» оговорюються правові наслідки порушення права споживача на інформацію про товари (ст. 18). Зокрема, якщо надання недостовірної або неповної інформації про товар, а також про виготовлювача (продавця) спричинило придбання товару, який не має необхідних
  
   76
  
   споживчих властивостей, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків. Підлягають відшкодуванню винною особою також збитки, завдані споживачеві товарами, придбаними в результаті недобросовісної реклами.
   При розгляді вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-702 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>