ня або суд. За українським законодавством дитині може бути дано не більше
   двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої на-
   лежать мати і (або) батько.
   За ч. 2 ст. 295 ЦК України фізична особа має право на транскрибований за-
   пис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції.
   Сімейний кодекс України у статтях 145 та 147 детально врегульовує питання
   щодо визначення по батькові і прізвища дитини.
   Проте слід зазначити, що право на ім'я не має сімейно-правової природи, ос-
   кільки не можна змішувати право на присвоєння імені відповідно до норм сімей-
   ного права із самим правом на ім'я. Останнє є ширшим за своїм змістом.
   Л. О. Красавчикова включає у право на ім'я:
   1) право громадянина вимагати від інших осіб звертатися до нього у відповід-
   ності з його прізвищем, ім'ям та по батькові;
   2) право на зміну імені, по батькові та прізвища;
   3) право вимагати припинення незаконного використання прізвища, імені та
   по батькові1.
   М. М. Малеїна вважає, що до складу особистого немайнового права на ім'я
   входять такі повноваження:
   1) право громадянина називати себе закріпленим за ним в органах реєстрації
   актів громадянського стану іменем в усіх сферах соціального життя;
   2) право вимагати від інших осіб утримуватись від його порушення;
   3) право змінити ім'я, по батькові чи прізвище2.
   Стаття 296 ЦК України надає право фізичній особі, яка досягла

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-1638 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>