таназію
   має приймати сам пацієнт. Чи варто продовжувати життя — питання, яке жодна
   людська істота не може вирішувати за іншу. Тому на момент прийняття рішення
   громадянин повинен бути дієздатним, а також не мати будь-яких захворювань,
   які супроводжуються нав'язливою ідеєю смерті; якщо пацієнт втратить свідо-
   мість і раніше не оформив належним чином свою згоду на евтаназію, то відпо-
   відні заходи не можуть бути вжиті.
   Глушков В. А. Проблеми уголовной ответственности за общественно опасньїе деяния в сфере
   медидинского обслуживания: Автореф. дис. ... докт. юрид. наук.
   Кони А. Ф. К материалам о врачебной тайне // Врачебное дело. — 1928. — № 6. — С. 10;
   Малеин Н. С. О врачебной тайне // Советское государство й право. — 1981. — № 8. — С. 36.
   М. Н. Малеина. О праве на жизнь // Советское государство й право. — 1992. —№2. — С. 58.
  
   Поняття особистих немайнових відносин та ... прав фізичної особи 243
   Між тим навіть у такому випадку автор вважає, що такі заходи вживатимуть
   не лікарі, а інші особи, а сама евтаназія повинна бути забезпечена додатковими
   обов'язками держави, її органами, посадовими особами.
   ЦК України у ч. 4 ст. 282 закріплює положення, яке забороняє задовольнити
   прохання фізичної особи про припинення її життя.
   Розглядаючи невід'ємне право на життя фізичної особи, слід звернутися і до
   такої проблеми, як проведення медичних, наукових та інших дослідів щодо фі-
   зичних

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-1638 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>