іхто не має права позбавляти людину
   життя, яке повинно підтримуватися в усіх випадках до природного кінця. Крім
   того, необхідно враховувати як можливість помилки в прогнозі стану хворого,
   так і можливість зловживань евтаназією з боку лікаря чи інших осіб1. Повністю
   заперечували евтаназію свого часу радянські медики. Вони застерігали від мож-
   ливої помилки у прогнозі стану хворого і можливості зловживання евтаназією з
   боку лікаря та інших осіб, вважали, що якщо суспільство колись і прийде до не-
   обхідності вирішувати проблему смерті не тільки звичайним шляхом, то цим по-
   винні займатися нелікарі.
   Прибічники евтаназії вважають її припустимою у виключних випадках за на-
   явності: свідомого та наполегливого прохання хворого, неможливості полегшити
   страждання хворого відомими засобами; точної доведеності неможливості вряту-
   вати життя, встановленої колегією лікарів за обов'язкової одностайності і попе-
   реднього попередження органу прокуратури2.
   М. М. Малеїна вважає, що у законі має бути дозволена і активна, і пасивна
   евтгназія. В якості морального обгрунтування евтаназії вона вказує на те, що
   найвищою цінністю є реальне благополуччя людини. Не кожен має сили лежати
   паралізованим, обходитися хоч би день без сторонньої допомоги, відчувати по-
   стійний біль. Не у всіх однакове уявлення про якість життя3.
   Серед умов евтаназії М. М. Малеїна називає те, що рішення про евтаназію
   має

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-1638 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>