одіяння собі смерті. По-друге, йдеться
   про ф зичну особу, яка фізично здатна з власної волі заподіяти собі смерть. Якщо
   людина фізично чи психологічно не може розпорядитися своїм життям за будь-
   яких обставин, немає підстав взагалі говорити про її право. Крім того, наявність
   чи відсутність подібного положення у законі навряд чи зможе зупинити людину,
   яка вирішила припинити своє існування заподіянням собі смерті і наявність у неї
   такого права чи його відсутність у писаному праві не буде мати жодних правових
   наслідків, крім самого факту смерті1.
   У нинішній час юристів, медиків і усе суспільство хвилює проблема евтаназії.
   Термін "евтаназія" у перекладі з грецької означає "легка, щаслива смерть".
   Проблеми евтаназії (або ейтаназії) ще у 1623 р. торкався Ф. Бекон, визначаючи
   цілі та завдання медицини, зокрема питання про невиліковні хвороби у своєму
   творі "Про достоїнства та примноження наук". Ф. Бекон розумів під цим термі-
   ном полегшення лікарем болю, навіть якщо вже немає ніякої надії на одужання
   "і можна лише зробити саму смерть більш легкою і спокійною"2.
   "Евтаназією називається будь-яка дія, спрямована на те, щоб покласти край
   життю тієї чи іншої особи, йдучи назустріч її власному бажанню, і виконана не-
   заінтересованою особою", — визначення, прийняте голландським парламентом
   14 квітня 1994 р. Як бачимо, в цьому визначенні про страждання або інші при-
   чини, які призвели

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-1638 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>