губства.
   У наукових виданнях різних галузей науки обговорюється питання про мож-
   ливість визнання права на самогубство, права на смерть, вважаючи, що таке
   право має бути проголошено у законі. Між тим, як вірно зазначає М. І. Кова-
   льов, у правах, які стосуються сутності людського існування, не можна виходити
   лише із зафіксованих у нормативному акті норм, у подібних обставинах повинен
   діяти принцип, а не писана норма. На його думку, немає ніяких вагомих аргу-
   ментів проти того, щоб проголосити, що людина має право на життя і на смерть.
   Обидва ці людські права так тісно пов'язані, що виступають ніби дві сторони од-
   нієї медалі, причому такої делікатної та крихкої, що необхідна обережність у ко-
   ристуванні нею. Однак з правом на смерть виникає значно більше проблем, ніж
   з правом на життя2.
   Сл.д додати, що пропозиції щодо законодавчого закріплення права на смерть
   не мають перспектив ні з точки зору права, ні з точки зору загальновизнаної мо-
   ралі та етики, ні з точки зору здорового глузду.
   Малеина М. Н. Защита личньїх неимущественньїх прав советских граждан. — М.: Знание. —
   1991.—С. 21.
   М. Й. Ковалев. Право на жизнь й право на смерть // Советское государство й право. — 1992.
   — № 7. — С. 68.
  
   Поняття особистих немайнових відносин га ... прав фізичної особи 241
   Перш за все поняття "право на життя" вже містить у собі право розпоряджа-
   тися своїм життям, у тому числі і щодо

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-1638 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>