у недоторканність людина може позбутися
   життя"2.
   "Право на життя — природне право будь-якої людини", — стверджує М.
   І. Ковальов і вказує на те, що це право безспірно існує. Більш того, людина не
   може ним скористатися на свій розсуд: покликаний у світ вольовим покликом
   природи і знову-таки поза своєю волею він і залишає його. Однак активне життя,
   яке відбувається між народженням і смертю, наповнене безперервним здійснен-
   ням людиною своїх прав та обов'язків. І в основу них покладено право кожної
   людини залишити після себе нащадків, які беруть на себе естафету буття. У
   цьому абсолютному праві закладено майбутнє право на життя в нащадках. Воно
   відображає вищий зміст життя і охороняється всією силою моралі, норм закону,
   системою примусу та заохочення. І саме завдяки праву на життя у правовій дер-
   жаві, де в повній мірі діють закони громадянського суспільства, права та законні
   інтереси громадян є пріоритетними між всіма іншими3.
   У літературі висловлюється й інша точка зору. Право — це свобода окремих
   індивідів творити свою волю. Воно реалізується внаслідок укладення угоди або
   договору. Вольовий акт передує угоді, праву. Однак життя індивіда існує неза-
   лежно від його волевиявлення. Тому вираз "право на життя" не належить до
   правової сфери. Це чисто літературний термін4,
   В сучасному розумінні право на життя розглядається як особисте немайнове
   право фізичної особи, що виникає

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-1638 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>