законом. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Якщо ж по-
   збавлення життя є складовою злочину геноциду, то ніщо не дає державам, які
   його підписали, яким би то не було шляхом відступати від будь-яких зобов'язань,
   прийнятих відповідно до настанов Конвенції про запобігання злочину геноциду
   та покарання за нього.
   Стаття 27 Конституції України проголошує: "Кожна людина має невід'ємне
   право на життя. Обов'язок держави — захищати життя людини."
   ЦК України у ст. 282 "Право на життя" закріплює невід'ємне право на життя
   кожної фізичної особи. Відповідно до ч. 2 цієї статті особа не може бути позбав-
   лена життя і має право його захищати від протиправних посягань будь-якими за-
   собами, не забороненими законом.
   Традиційно право на життя розумілося як право на збереження життя і трак-
   тувалося перш за все як відмова від війни і участі в ній, відмова від смертної
   кари, встановлення порядку застосування зброї і перебування її у цивільному
   обігу.
   Зміст права на життя різниться у різних державах. Для держав, де смертна
   кара як засіб покарання скасована, право на життя означає, що жодна людина
   за будь-які вчинки не може бути позбавлена життя навіть державою, тобто
   йдеться про так зване абсолютне право на життя. У тих державах, де існують
   різні режими збереження смертної кари (застосування смертної кари, застосу-
   вання смертної кари як виняток, відмова від застосування смертної

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-1638 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>