нами єдиної світової держави, а людина — громадянин
   Всесвіту, відстоювали римські стоїки Сенека, Марк Аврелій та Епітет3. Не слід,
   однак, забувати, що за римським правом раб не визнавався людиною юридичне
   і розглядався як об'єкт, а не суб'єкт права. Тому можна розглядати як визначне
   явище розуміння римськими юристами (Модестіном, Юліаном) права через
   справедливість, що стало основою для подальшого розвитку юридичних поло-
   жень про свободу людини та її природні права.
   Значну роль у процесі розвитку концепцій прав людини відіграло християн-
   ство, зокрема вчення Фоми Аквінського про природний закон, який приписує
   всім людям прагнути до самозбереження та продовження роду, шукати істину і
   істинного Бога, поважати гідність кожної людини4.
   За часів феодалізму принцип правової рівності поширився на ширше коло
   людей і відносин, залишивши, між тим, станову диференціацію. Таким чином,
   права людини і в цей період залишаються різними як за змістом, так і за обсягом
   прав — привілеїв членів різних станів.
   Визначними документами цього періоду стали Велика Хартія вільностей
   1215 p., Декларація незалежності США 1787 p., Білль про права 1789—1791 pp. і
   Французька Декларація прав людини і громадянина 1789 р. Визначні мислителі
   — Барух Спіноза, Гуго Гроцій, Джон Локк, Шарль Монтеск'є, Імануїл Кант та
   інші — обгрунтували в цей період нові концепції про права та свободи людини,
   Покровский Й.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-1638 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>