інції Квебек, американського штату Луїзіана запози-
   чили норми Кодексу Наполеона і, відповідно, розглядають представництво як ре-
   зультат доручення.
   У другій половині XIX ст. кілька німецьких вчених взялися за виправлення
   фундаментальної помилки Гроція, наділивши представництво повною автоно-
   мією. Йєрінг (1818—1892) і Лабан розробили систему, в якій представництво
   повністю відокремлене від доручення. Починаючи з поняття "procura", запрова-
   дженого в 1861 p., Лабан розвинув свою "теорію сепарації", яка базується на
   суворому поділі між договором доручення, тобто договором між довірителем і по-
   віреним, з одного боку, і повноваженнями представництва, тобто повноваження-
   ми, які має представник — повірний для укладання договору з третіми особами
   на користь особи, яку представляють — довірителя, з іншого боку.
   Кснцепція Лабана була пом'якшена німецькою судовою практикою, відповід-
   ності до якої особа, яку представляють, не несе відповідальності перед третьою
   особою, яка знала або мала знати, що представник, хоч і діяв формально в рам-
   ках наданих йому повноважень, обманним шляхом перевищив їх.
   Більшість держав закріпили у своїх правових системах автономію представ-
   ництва. Такими країнами є Швейцарія, Туреччина, Греція, Швеція, Данія, Нор-
   вегія, Фінляндія, Японія, Італія, держави колишнього СРСР (у тому числі Украї-
   на) та ін.
   ЦК УРСР не містить визначення представництва.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-1638 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>