к виконання доручення, як його наслідок; отже, помилковою є думка,
   що представництво веде своє походження від доручення.
   Поступово звільняючись від багатьох догм римського права, середньовічне
   канонічне право акцентує увагу на волі сторін, внаслідок чого воно стає менш
   суворим у сфері укладання договорів: відбувається ослаблення вимог персональ-
   ного характеру договорів. Але і в цей період економічна реальність гальмує роз-
   виток представництва: за часів середньовіччя цей інститут можна кваліфікувати
   як такий, що перебуває в зародковому стані.
   Відомий голландський юрист і державний діяч Гуго Гроцій (1583—1645) був
   перший, кому вдалося узагальнено сформулювати теорію представництва, хоч і
   ціною перекручення його змісту. Так, з точки зору Г. Гроція, прокуратор дістає
   права безпосередньо на користь особи, яку преставляють, за допомогою догово-
   ру, який він укладає з третіми особами згідно з даним йому дорученням.
   Не можна заперечити важливість теорії Г. Гроція, теорії, яка вперше в ци-
   вільному праві зафіксувала наслідки представництва, але варто констатувати,
   що представництво було розглянуто як результат доручення, яким воно не є за
   своєю природою.
   Таке спорощене рішення вперше було використано в цивільному праві в
   1792 р. в Німеччині, а також у 1804 р. в Кодексі Наполеона.
   Правові системи Бельгії, Аргентини, Бразилії, Чилі, більшості французьких
   екс-колоній, канадської

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-1638 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>