ю і після смерті громадянина, який був її
  
   Угоди (правочини) 183
   учасником. Такі вимоги мають право заявити: друга сторона, спадкоємці помер-
   лого, інші заінтересовані особи, прокурор. Спадкоємці, якщо до них пред'явлено
   юзови, відповідають у межах дійсної вартості успадкованого ними майна за умо-
   зи додержання вимог про пред'явлення претензії (статті 556 і 557 ЦК УРСР).
   Слід розрізняти поняття "визнання угоди недійсною" і "розірвання угоди (до-
   говору)". Угода визнається недійсною з підстав, передбачених у статтях 48—58
   ЦК УРСР. Дійсна, законна угода може бути розірвана на вимогу потерпілої сто-
   рони при невиконанні другою стороною (сторонами) своїх обов'язків (наприклад,
   статті 232, 234, 259, 270, 344 і 347 ЦК УРСР).
   Новий ЦК України виходить з необхідності поділу недійсних правочинів на
   нікчемні і заперечувані. При цьому вперше в цивільному законодавстві вжива-
   ється термінологія, що розроблена цивілістичною наукою: нікчемний правочин,
   заперечуваний правочин. У Кодексі передбачаються визначення нікчемного і за-
   перечуваного правочину, які збігаються з визначеннями, що запропоновані в
   юридичній літературі. Кодекс також надає право суду визнавати нікчемний пра-
   ьочин дійсним у випадках, зазначених у відповідних статтях Кодексу.
   § 5. Умови і строки в угодах (правочинах)
   Чинному законодавству відомі угоди, що укладаються за умовою (ст. 61 ЦК
   УРСР), тобто з урахуванням

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-1638 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>