адено таку ознаку, як ступінь недійс-
   ності. Відповідно розрізняють угоди: абсолютно недійсні або нікчемні; відносно
   дійсні або заперечні.
   Нікчемні угоди, їхню недійсність визначено безпосередньо у правовій нор-
   мі. Саме тому вони е недійсними вже у момент їх укладення незалежно від
   пред'явлення позову і рішення суду або господарського суду. Суд та господар-
   ський суд зобов'язані констатувати факт недійсності угоди, незважаючи на ба-
   жання сторін, і за власною ініціативою застосовувати статті ЦК України, що пе-
   редбачають певні види нікчемних угод.
   До нікчемних належать угоди:
   а) укладені з порушенням обов'язкової нотаріальної або простої письмової
   форми (статті 46 і 47 ЦК УРСР);
   б) укладені неповнолітніми, які не досягли 15 років (ст. 51 ЦК УРСР);
   в) укладені громадянами, визнаними недієздатними (ст. 52 ЦК УРСР);
   г) укладені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства (ст. 49
   ЦК УРСР);
  
   182 Глава 12
   д) юридичних осіб, що суперечать їхнім цілям (ст. 50 ЦК УРСР);
   е) мнимі та удавані угоди (ст. 58 ЦК УРСР).
   Заперечні угоди. Деякі угоди з дефектами суб'єктного складу волі все ж та-
   ки породжують права та обов'язки сторін, а отже є дійсними. Проте їхня дій-
   сність є нестійкою, нестабільною, оскільки законодавець надав право відповід-
   ним особам заперечувати угоди в суді або господарському суді, а тому вони
   можуть бути визнані недійсними. Тому й називаються

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-1638 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>