чину.
   Якщо правочин виконано сторонами, то за наявності умислу в обох сторін, все
   те, що взаємно передано ними, стягується до державного бюджету, тобто має
   місце безоплатне примусове (проти волі учасників) вилучення майна у власність
   держави. Вважаємо, що суворість зазначених санкцій адекватна тяжкості вчи-
   неього правочину, який у багатьох випадках є кримінальним правопорушенням.
   За наявності умислу однієї сторони все те, що вона другій стороні передала,
   стягується до державного бюджету. А все те, що друга сторона передала першій
   сто зоні, повертається їй. Інакше кажучи, сторона, що діяла ненавмисно, понов-
   люється у попередньому майновому стані, тобто застосовується одностороння
   реституція. А до сторони, яка діяла з умислом, застосовується така санкція, як
   вилучення майна на користь державного бюджету. Щодо сфери застосування
   ст. 228, то правила зазначеної статті поширюються на правочини, учасниками
   яких є юридичні і фізичні особи.
   Див., зокрема: БеницкийА. С. Уголовная ответственность за легализацию (отмьівание) денеж-
   ннх средств й иного имущества, приобретенньїх преступньш путем: проблеми квалификации й
   совершенствования законодательства. — Луганск: РИО ЛИВД, 2001. — С. 1—6.
   SpaeiiHCKuu М. Й, Витрянский В. В Договорное право: Общие положення. — М.: Статут,
   1998.—С. 148—149.
  
   Угоди (правочини) 177
   Укладення угод, що не випливають із статутної діяльності юридичної

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-1638 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>