Останніх називають умовами чинності правочинів. До них належать умо-
   ви: а) про форму; б) про сторони; в) про зміст правочину; г) волевиявлення учас-
   ника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; д) правочин
   має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені
   ним; е) правочини, що вчиняються батьками (усиновителями), не можуть супер-
   ечити інтересам їхніх неповнолітніх дітей (ст. 204 нового ЦК України).
   Недодержання стороною (сторонами) вимог чинності правочину в момент йо-
   го вчинення є підставою недійсності правочину. В новому ЦК (ст. 204) підкрес-
   люється, що правочин не може суперечити закону, іншим правовим актам. Всі
   недійсні правочини, незалежно від особливостей їхнього конкретного виду, об'-
   єднує одна спільна риса — вони суперечать правовим нормам.
   Якщо такий правочин укладено, але не виконано, то суд або господарський
   суд визнає його недійсним без застосування будь-яких санкцій до сторін, оскіль-
   ки вони ще не порушили закон. Проте частіше суди і господарські суди визнають
   недійсними правочини, які вже повністю або частково виконано. У таких випад-
   ках визнання правочину недійсним означає, що він не породжує юридичних на-
   слідків, заради досягнення яких його укладено. Тому кожна зі сторін зобов'язу-
   ється повернути другій стороні все одержане за угодою (а за неможливості
   повернути все одержане в натурі — відшкодувати

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-1638 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>