обов'я-
   зального закону, який був частиною цивільного кодексу. Італія у 1942 p.,
   Португалія у 1966 p., Нідерланди у 1992 p., канадська провінція Квебек у
   1994 p., Росія, Казахстан, Киргизія, Узбекистан у 1994—1996 pp., Грузія,
   Вірменія, Білорусія у 1997—1998 pp. прийняли єдиний ЦК.
   Поділ права на публічне і приватне, що існує ще з часів римського юриста
   Ульпіана, є основоположним у західних країнах. Навіть в англо-американських
   правових системах, яким не властивий такий поділ, поняття приватного і публіч-
   ного права використовуються у літературі та на практиці.
   Публічне право включає норми, що визначають структуру, організацію діяль-
   ності держави, регулюють відносини держави та її органів з приватними особами
   методом влади та підпорядкування. До публічного належать конституційне, ад-
   міністративне, кримінальне та фінансове право.
   Приватне право регулює відносини між приватними особами, що є юридичне
   рівними суб'єктами права. Серцевину приватного права становить цивільне та
   торгове право. До приватного належать також певні норми транспортного, тру-
   дового та аграрного права, що відмежувалися від торгового та цивільного. Згада-
   ним галузям, які поєднують у своєму складі норми публічного і приватного ха-
   рактеру, притаманна комплексність.
   Концепцію приватного права було детально розроблено в період становлення
   і розвитку капіталізму (19 ст.). Вона визначила такі принципи

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-1638 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>