ься в цивільному законодавстві як рівна для всіх і однакова для кожного незалежно від походження, соціального і майнового становища, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання, інших обставин.
   Цивільне законодавство (ст.12 ЦК України) також передбачає реальність і гарантованість правоздатності. Це означає:
   а) жоден громадянин за своє життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності. Як відомо, вона припиняється із смертю громадянина. Законодавству дореволюційної Росії відомі норми, які передбачали позбавлення цивільної правоздатності як міру кримінального покарання за вчинення деяких злочинів. Сучасне кримінальне законодавство не знає такої міри покарання;
   б) ч.І ст.12 ЦК України не виключає обмеження цивільної правоздатності у випадках і в порядку, передбачених законом. Як бачимо, вказана норма носить відсильний характер — відсилає до кримінального законодавства, зокрема до КК України, який передбачає і такі види покарання, як заслання, висилка, позбавлення права займати певні посади або займатися пев-ною діяльністю. У випадках засудження на підставі вироку до зазначених мір покарання громадянин позбавляється можливості на свій розсуд обирати місце проживання і рід занять. Обмеження правоздатності громадянина носить строковий характер — до 5 років (ст.ст.27,28 КК України). Застосування зазначених мір покарання здійснюється в судовому порядку;
   в) громадянин не може розпорядитися своєю правоздатністю, оскільки вона носить непередаваний, невідчужуваний характер. Але, чи може громадянин відректися від своєї правоздатності?
   З цього приводу цивільне законодавство передбачає норму, в силу якої угоди, спрямовані на обмеження правоздатності, є недійсними (ч.2 ст.12 ЦК України). Вона передбачає

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>