лад, норми, які первісне стосувалися торгових угод, стають загальними нормами зобов'язального права; правила про банкротство вже застосовуються не тільки до комерсантів, а й до будь-яких осіб.
   В окремих країнах цей процес, який дістав назву «комерціалізації» цивільного права, привів навіть до об'єднання торгового та цивільного права в єдину кодифікацію.
   Так, ще у 1911 р. Швейцарія включила норми торгового права до зобов'язального закону, який був частиною цивільного кодексу. Італія у 1942 р. прийняла єдиний цивільний кодекс. Проте цей процес не означає зникнення таких спеціальних норм торгового права, як-торгове представництво, торгова реєстрація, право на фірму тощо.
   Метод правового регулювання цивільних та торгових відносин полягає в тому, що їхні суб'єкти один щодо одного формально перебувають у становищі юридичне рівноправних осіб, а це, у свою чергу, визначає диспозитивність та ініціативу учасників, способи відновлення порушень цивільних прав, особливості цивільно-правової відповідальності тощо. Цей метод взагалі використовується як критерій для відмежування публічного права від приватного.
   Поділ права на публічне та приватне, що існує ще з часів римського юриста Ульпіана, є основоположним у західних країнах. Навіть в англо-американських правових системах, котрим не притаманний такий поділ, поняття приватного і публічного права використовуються у літературі та на практиці.
   Публічне право включає норми, що визначають структуру, організацію діяльності держави, регулюють відносини держави та її органів з приватними особами методом влади та підпорядкування. До публічного належать конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове право.
   Приватне право регулює відносини між приватними особами, що є юридичне рівними суб'єктами права. Серцевину приватного права складає

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>