динку на ділянці, відведеній забудовнику, не може бути підставою для визнання за ними права спільної власності на жилий будинок. Такі особи лише вправі були претендувати на відшкодування забудовником понесених ними витрат у загальноцивільному порядку. Разом з тим Пленум зазначив, що за фактичним співзабудовником можуть бути визнані права співвласника, якщо буде встановлено наявність домовленості між забудовником і фактичним співзабудовником про будівництво будинку з метою створення спільної власності і буде дано згоду виконкому місцевої Ради народних депутатів на зміну договору про надання земельної ділянки.
   Пізніше позиція Верховного Суду СРСР з цього питання дещо змінилася. В постанові Пленуму від 31 липня 1981 р. «Про судову практику по розгляду спорів, пов'язаних з правом особистої власності на жилий будинок», збережено лише одну умову для можливого визнання судом права спільної власності за фактичним співзабудовником. Для цього повинно бути встановлено, що між офіційним забудовником і фактичним співзабудовником мала місце домовленість про створення спільної власності на жилий будинок і саме з цією метою останній вкладав свою працю і кошти у забудову.
   Разом з тим при вирішенні такого спору суд відповідно до цивільно-процесуального законодавства повинен був притягнути до участі у справі як третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, виконком місцевої Ради народних депутатів, колгосп, радгосп, інше сільськогосподарське підприємство, які виділяли для будівництва будинку земельну ділянку, для з'ясування їхнього ставлення до пред'явлених вимог. При цьому думка таких третіх осіб щодо поданого позову мала враховуватися судом у сукупності з іншими матеріалами. Отже, якщо раніше суд був зобов'язаний відмо-
   313
  
  
   вити у визнанні за фактичним співзабудовником

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>