ежать також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), незалежно від того, що вони могли бути придбані у період шлюбу на спільні кошти, за винятком коштовностей і предметів розкошу (ст.24 Кодексу про шлюб і сім'ю). Такі речі належать тому з подружжя, який використовує їх для своїх особистих потреб. При цьому коло речей індивідуального користування не підлягає розширеному тлумаченню.
   Діюче законодавство не дає переліку речей, які слід відносити до коштовностей і предметів розкоші. Під ними слід розуміти особливо цінні речі, використання яких не зумовлене необхідністю у задоволенні звичних потреб громадян. Це можуть бути ювелірні вироби з коштовних металів, каменів, антикварні чи інші унікальні речі, вироби з матеріалів висо-
   308
  
  
   кої вартості. Безумовно, з підвищенням матеріального добробуту народу склад предметів розкоші постійно змінюватиметься. Однак цінності і предмети розкоші, використовувані одним з подружжя, можуть бути і його роздільною власністю, якщо вони були подаровані йому другим з подружжя чи іншими особами або придбані на особисті кошти.
   Закон надає чоловікові і дружині рівні права на їхнє спільне майно. Розпоряджаються вони ним за спільною згодою. Чоловік і жінка як співвласники мають право здійснювати різні цивільно-правові угоди щодо спільного майна. При цьому учасникам таких угод необхідно додержуватись крім норм цивільного законодавства про правила укладення угод також спеціальних вимог, передбачених сімейним законодавством. Так, відповідно до ч.2 ст.23 Кодексу про шлюб і сім'ю при здійсненні угод одним з подружжя щодо спільного майна вва-жається, що він діє за згодою другого (тобто діє презумпція згоди другого з подружжя, яка може бути спростована відповідними доказами). Проте при укладенні угод по відчуженню спільного майна, які вимагають

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>