повинна визначатися у разі спору залежно від ступеня участі кожного з них у його набутті.
   Відповідно до діючого шлюбно-сімейного законодавств придбане у період шлюбу майно надходить у спільну власність подружжя незалежно від їхньої волі, тобто автоматично. Не припиняє дію принципу спільності майна тимчасове роздільне проживання подружжя, викликане відрядженням, відпусткою, перебуванням на лікуванні, проходженням військової служби тощо.
   Шлюбно-сімейне законодавство надає подружжю рівні права на спільно нажите у період шлюбу майно. Це стосується й випадків, коли заробітна плата подружжя неоднакова за розміром. Більше того, чоловік і жінка мають рівні права на майно навіть тоді, коли один з них займався веденням домашнього господарства, доглядом дітей або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (ч.2 ст.22 Кодексу про шлюб і сім'ю).
   Важливе практичне значення має з'ясування питання про те, в який же момент виникає спільна сумісна власність на і майно, придбане одним з подружжя. Сімейним законодавством такі відносини не врегульовані. Тому у таких випадках слід керуватися ЦК, ст. 128 якого передбачено, що право власності у набувача майна за договором виникає у момент його передачі, якщо інше не передбачено законом або договором. Отже, з виникненням у одного з них права особистої влас-
   306
  
   ності за вказаними підставами автоматично виникає право спільної сумісної власності обох.
   Що стосується заробітної плати (інших форм оплати праці), то в юридичній літературі з цього приводу висловлювалися різні погляди. На нашу думку, найобгрунтованішою є давно висловлена позиція авторів, які вважали що режим спільності на такі доходи виникає у момент їх отримання уповноваженим дружиною.' Така позиція певною мірою узгоджувалася з судовою

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>