діяльністю в сільському господарстві). Закон «Про власність в СРСР» передбачав також виникнення сумісної власності у селянських та усіх видах особистих підсобних господарств громадян. Крім того, це можливо було за згодою осіб, а також у випад-ках, передбачених законодавством союзних республік.
   Нове законодавство України про власність дещо по-іншому врегулювало відносини спільної власності. Так, в ньому взагалі не передбачена така організаційно-правова форма сімейно-трудового об'єднання громадян, як колгоспний двір. Тому є підстави вважати, що з моменту введення в дію Закону України «Про власність» (з 15 квітня 1991 р.) на правовідносини, які виникли між членами колишніх колгоспних дворів, правила про спільну сумісну власність колгоспного двору не повинні розповсюджуватися. Між тим, відповідні статті про таку власність (ст.ст.120-127) були виключені з Цивільного кодексу лише Законом від 16 грудня 1993 р. Водночас в Законі України «Про власність» в імперативній формі встановлюється режим спільної сумісної власності щодо майна, нажитого подружжям за час шлюбу (ст.16) та в диспозитивній формі режим спільної власності (часткової або сумісної) щодо майна створеного чи набутого іншими громадянами внаслідок спільної праці (ст.17-18). Крім того, спільною сумісною власністю може бути: а) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї (наприклад, осіб, які ведуть індивідуальне підсобне господарство без набуття спеціального правового статусу), якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними; б) майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, якщо письмовою угодою передбачено розповсюдження на нього режиму сумісної власності; в) майно, створюване членами селянського (фермерського) господарства, якщо інше не передбачено письмовою угодою

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>