льного стимулювання, повної самостійності у діяльності господарюючих суб'єктів. З цих позицій зберігають свою актуальність і сьогодні методологічні основи правового закріплення державного майна за державними організаціями, сформульовані А.В.Венедиктовим і розвинуті його прихильниками, але за умови наповнення їх новим змістом стосовно вимог економічної реформи. Їхню життєвість підтверджують і відповідні положення Закону України «Про власність».
   __________________________
   'Відомості Верховної Ради УРСР—1985—№23—С.542.
   2Право собственности. Проблемы, дискуссии, предложения.- М.,1989.
   290
  
  
   Як уже зазначалось, за новим законодавством про власність державне майно закріплюється на праві повного господарчого відання за державними підприємствами і на праві оперативного управління — за державними бюджетними установами. Ці Дві правові форми майнового статусу державних підприємств і державних бюджетних установ мають, як спільні, так і відмінні ознаки.
   Головним, насамперед, є те, що в обох випадках державні організації (підприємства і установи) не стають власниками державного майна. Вони отримують від відповідних суб'єктів державної власності певне майно і необхідний комплекс повноважень для здійснення визначених державними органами функцій.' При цьому здійснення права державної власності делегується лише державним організаціям, які є юридичними особами, що зумовлено необхідністю самостійно вступати у майнові відносини. У цивільних правовідносинах ці організації виступають від свого імені, а не від імені держави чи інших суб'єктів державної власності. При цьому останні не несуть відповідальності за зобов'язаннями державних організацій, і навпаки.
   Суб'єкти права державної власності, передавши державне майно у володіння, користування і розпорядження державних організацій, не повинні

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>