таттею передбачена ще одна форма власності. Однак комплексний аналіз Закону «Про власність» дає підстави для висновку про безпідставність такого припущення. Перераховані об'єкти є загальнодержавною власністю, для яких законодавець встановив особливий правовий режим (ст. 10 Закону «Про власність»). Водночас існує певна неузгодженість між положенням про право виключної власності на землю і нормами Земельного кодексу України, які передбачають право приватної і колективної власності на землю. Така суперечність могла б бути усунена, якби в Земельному кодексі передбачалось не право власності на землю, а право власності на земельні ділянки.
   Нижчий рівень усуспільнення має комунальна власність, суб'єктами якої, як вже зазначалося, є адміністративно-територіальні одиниці в особі відповідних Рад народних депутатів. Управління нею здійснюють відповідні місцеві Ради народних депутатів, а також уповноважені ними державні органи (зокрема, виконавчі комітети Рад). За Законом України від 27 березня 1992 р. «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» органи місцевого самоврядування мають право:
   1) вносити пропозиції про передачу або продаж у комунальну власність відповідних адміністративно-територіальних одиниць підприємств (об'єднань), організацій і установ, їх структурних підрозділів та інших об'єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають особливо важливе значення для забезпечення комунально-побутових і соціально-культурних потреб населення даної території, функціонування місцевого господарства;
   2) передавати об'єкти комунальної власності у тимчасове або постійне користування, оренду, продавати їх підприємствам (об'єднанням), організаціям і установам, окремим громадянам та їх об'єднанням відповідно до законів про приватизацію,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>