володіння, користування I-розпорядження. Причому обсяг правомочності (її обмежен» ня) може встановлюватися як шодо сукупності усіх названих елементів, так і щодо кожного з них, що зумовлено неоднаковим 'їх значенням для власника і оточуючих осіб.
   Володіння об'єктами права приватної власності (тобто фактичне панування над річчю чи фактичне утримання її в сфері вчасних потреб власника) кожен громадянин здійснює самос-тійно або за власною волею спільно з іншими особами (як фізичними так і юридичними), зокрема членами сім'ї. Проте таке спільне володіння не породжує в останніх права власності. Власник вправі передати належне йому майно у володіння інших осіб, не втрачаючи при цьому права власності. Власник не завжди може бути зацікавлений мати майно у своєму фактичному володінні. Наприклад, власник кількох квартир може задовольнятися проживанням в одній з квартир виходячи з власних потреб. Більше того, можливі ситуації, коли фактичне володіння майном для власника є недоцільним. Так, як правило, громадяни володіють грошовими сумами в межах, необхідних для задоволення власних потреб. Залишкові Ж суми вкладають в кредитні установи, акції, інші цінні папери, оскільки це надає їм можливість одержувати дивіденди чи інший прибуток.
   Користування майном також є для власника одним з найважливіших рушійних мотивів у набутті права власності, оскільки ця правомочність безпосередньо сприяє задоволенню його матеріальних, культурних і господарських потреб. Користування, як і володіння, власник може здійснювати самостійно або спільно з іншими особами. Він вправі вимагати усунення пе-решкод по користуванню своїм майном, захищати іншим чином це право. Іноді користування власністю можливе лише при дотриманні громадянином тих чи інших спеціальних умов. Так, для самостійного користування автомобілем,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>