они є суб'єктами права колективної власності. В юридичній літературі, однак, було піддано надзвичайно гострій критиці поняття «колективна власність». Багато українських вчених прямо висловилося проти подальшого збереження в законодавстві про власність конструкції колективної власності (0-А.Пушкін, Я.М.Шевченко, А.М.Бандурка та ін.), які аргументовано довели недоцільність подальшого існування колективної форми власності. Так чи інакше, але дискусії щодо форм власності сприяли відповідному формуванню громадсько-політич-
   236
  
  
   них поглядів на власність і мали певний вплив на хід законотворчих процесів в Україні. Зокрема, в проект нової Конституції України в редакції від 26 жовтня 1993 р. була запропоно-вана інша концепція форм власності. Відповідно до ст.65 проекту Конституції власність в Україні є приватною і суспільною (приватна — власність громадян і їх об'єднань, суспільна — державна і комунальна). Не передбачено право колективної власності і в проекті нового Цивільного кодексу України, в ст.144 якого записано, що «приватною власністю визнається власність громадян, власність корпорацій, об'єднань громадян, професійних спілок, релігійних та інших громадських організацій, які є юридичними особами». Отже, простежується досить чітка тенденція до розширення кола суб'єктів права приватної власності.1
   Важливе значення має встановлення в законодавстві про власність принципу рівності всіх суб'єктів права приватної власності. Це, однак, не виключає встановлення можливих обмежень в придбанні іноземними громадянами або особами без громадянства окремих видів майна або його використання (наприклад, стосовно земельних ділянок).
   Наступною ознакою, яка характеризує сутність права власності у будь-якому суспільстві, є ступінь свободи власника у здійсненні правомочностей щодо належного йому

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>