лад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передба-чених законом. Тобто проголошується принцип: громадяни можуть мати у власності будь-яке майно, у будь-якій кількості чи цінності, якщо законом не встановлено безпосередніх об-межень. Зрозуміло, що такі обмеження мають носити винятковий характер, обумовлений відповідними загальнодержавними інтересами, міжнародними угодами і принципами, умовами підприємницької діяльності. Формально подібний принцип певною мірою діяв і щодо особистої власності громадян, об'єктами якої, як вже зазначалося, було переважно майно особисто-споживчого призначення. Водночас вартість цього майна фактично обмежувалася існуючою в соціалістичній економіці жорсткою системою оплати праці і споживання. Без-перечно, що і в умовах переходу до ринкової економіки мають діяти певні регулятори джерел достатку громадян з метою недопущення різкої диференціації населення, а відтак і поділу його лише на багатих і бідних. Такими регуляторами в сучасних умовах можуть бути, наприклад, норми фінансово-податкового законодавства.
   Відповідно до Закону України «Про власність» суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, громадяни інших радянських республік (в первісній редакції), іноземні громадяни та особи без громадянства. Громадяни інших радянських республік, іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України (ст.11).
   Таким чином, нове законодавство про власність визнало суб'єктами права приватної власності лише фізичних осіб, що відповідає загальній концепції Закону «Про власність». Що ж до юридичних осіб, то за чинним законодавством

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>