м, в 1992 р. завершилося остаточно юридичне визнання приватної власності в Україні, що, однак, не зняло гостроту проблеми подальшого врегулювання відносин власності громадян, оскільки відповідні норми ЦК України 1963 р. не зазнавали змін, адекватних суспільно-економічним відносинам. Переважна частина норм цього Кодексу фактично всту-пила в суперечність з новим законодавством про власність, що породжувало небажаний правовий вакуум в регулюванні важливої сфери цивільних правовідносин. Лише 16 грудня 1993 р. Верховна Рада України прийняла закон про внесення змін в Цивільний кодекс і деякі інші законодавчі акти.4 Зокрема, з ЦК України були виключені глави 7, 8, 9, статті 87, 871, 88, 100-104, 106, 108, 111, 117, 120-127. Ст. 86 була викладена в
   ____________________________________________-
   1Відомості Верховної Ради УРСР.—1990—№34—С.499.
   2Порівняно з Законом СРСР «Про власність в СРСР» від б березня 1990р., в якому передбачалася «власність громадян СРСР» безвідносно до її внутрішнього змісту, такий підхід до вирішення проблеми визначення правової форми індивідуального привласнення матеріальних благ був значно прогресивнішим.
   3Відомості Верховної Раду України.—1992.— №38.—С. 562.
   4Голос України.—1994.—6 січня.
   234
  
  
   редакції ст. 2 Закону України «Про власність» з введенням до неї нової частини шостої, в якій зазначається, що відносини власності регулюються Законом України «Про власність». Цивільним кодексом, іншими законодавчими актами. Цілком зрозуміло, що головним джерелом правового регулювання відносин власності громадян став Закон України «Про власність», а інші законодавчі акти набули значення субсідіарних. Їх аналіз дає певне уявлення про поняття права приватної власності в сучасний період.
   Найнеобхіднішими економіко-правовими ознаками для визначення сутності приватної

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>