ресам суспільства». Не знаходили вони однозначного тлумачення ні в судовій практиці, ні в юридичній науці. Така невизначеність сприяла застосуванню зазначеної норми в інтерпретації, що змінюва-
   232
  
  
   лась залежно від коливань в ідейно-політичному курсі керівництва СРСР і союзних республік і, що в кінцевому результаті призводило до істотних порушень майнових прав громадян (наприклад, в період так званої кампанії «боротьби з нетрудовими доходами», проведеної відповідно до Постанови ЦК КПРС від 15 травня 1986 р. «Про заходи по посиленню боротьби з нетрудовими доходами» і прийнятих в її розвиток законодавчих актів1). Громадянам дозволялося лише займатися визначеними в законодавстві окремими видами індивідуальної трудової діяльності. Основним же джерелом формування особистої власності для переважної більшості громадян слугувала праця в соціалістичному громадському секторі економіки.
   Наступною важливою ознакою особистої власності громадян був її похідний характер від соціалістичної власності, що безпосередньо відзначалося в Преамбулі ЦК УРСР 1963 р. Отже, існування в СРСР і УРСР особистої власності було обумовлене пануванням соціалістичної власності, соціально-державним устроєм та всеохоплюючою дією комуністичної ідеології.2.
   Однак, в кінці 80-х на початку 90-х років стали відбуватися такі соціально-економічні і політичні процеси, які засвідчили подальшу безперспективність соціалістичного шляху роз-витку суспільства, започаткували умови для кардинального реформування правового регулювання відносин власності в СРСР і в УРСР. В надрах соціалістичної економічної системи на базі окремих, нових, відносно прогресивних законодавчих актів (законів СРСР «Про індивідуальну трудову діяльність», «Про кооперацію в СРСР», «Про оренду і орендні відносини в СРСР») фактично розпочав утворюватися

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>