ення майном, який здійснюється власником щодо належної йому речі, завжди є юридичним актом. Навіть знищення або викидання майна власником є розпорядженням юридичного характеру, оскільки це односторонній правочин, відповідно до якого власник навмисно припиняє своє право власності на певну річ. При навмисному знищенні речі або її викиданні власник здійснює односторонню угоду у формі конклюдентних дій — саме з цими діями пов'язане припинення права власності.
   У деяких випадках розпорядження майном обмежене законом. Наприклад, відповідно до ст.136 ЦК України у громадянина, який не забезпечує схоронності належного йому майна, яке є пам'яткою історії і культури, це майно може бути викуплене державою. Якщо цей громадянин не дає згоди на викуп, то за позовом відповідних органів суд може вилучити його у власника.
   Отже, право вільного розпорядження майном може бути у випадках, встановлених законом, обмежене в інтересах суспільства.
   Як і право володіння та користування, право розпорядження може належати не лише власнику, а й передаватися за договором іншій особі. Наприклад, на підставі договору комісії
   219
  
  
   комісіонер набуває права володіння і розпорядження майнові переданим йому власником з метою здійснення з ним одній:, чи кількох угод. Таким чином, сама конструкція цього договору передбачає, що можливість розпорядження переданим майном повинна перейти до комісіонера. Але у цьому випадку всі три правомочності у комісіонера не виникають: він може: лише володіти і розпоряджатися майном відповідно до умов договору з власником майна (комінтентом), але використовувати майно комісіонер права не має.
   Правомочності по володінню, користуванню, розпорядженню тісно пов'язані одна з одною, але разом вони виникають тільки у власника майна і в узагальненому вигляді визначають всі численні дії,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>